Сьогодні українці вшановують пам’ять безневинних жертв Голодомору, котрий забрав життя майже чверті наших громадян... Про цю трагічну сторінку в історії нашої нації можна говорити безконечно довго, тривожити спогади і ятрити душу риторично простими, на перший погляд, запитаннями: «За що постраждали ці мільйони людей? Чому молодим жінкам так і не судилося стати матерями, а комусь - відчути радість батьківства? З чиєї легкої руки в одну мить у дітей відібрали дитинство?». Того, що сталося, змінити неможливо... А от відновити історичну справедливість, донести всю правду і привернути увагу світу до цієї трагедії нашого народу як до цілеспрямованого факту геноциду, в основі якого лежало тотальне знищення національної еліти, громадського проводу і духовенства, стало святим обов’язком нас – тих, хто творить сьогоднішню історію.

Першу спробу досягти міжнародного визнання Голодомору було зроблено у 2003 році під час 58-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Тоді делегації 63 держав-членів ООН, включно з делегаціями 25 країн-членів ЄС, а також – Російської Федерації, США і Канади, підтримали Спільну Заяву про 70-ті роковини Великого Голоду 1932–1933 років в Україні.

У 2007 році Генеральна Конференція ЮНЕСКО за підтримки 193 членів цієї організації ухвалила консенсусну резолюцію під назвою «Пам`ять жертв Великого Голоду (Голодомору) в Україні». Приблизно в той самий час у рамках 15-го засідання Ради Міністрів ОБСЄ було оприлюднено підтриману 32 делегаціями Заяву про 75-ту річницю Голодомору 1932–1933 років в Україні. Торік Парламентська Асамблея ОБСЄ ухвалила резолюцію про Голодомор 1932–1933 років у Україні, а Європейський Парламент – резолюцію щодо роковин Голодомору – штучного голоду в Україні 1932–1933 років.

Зараз ця жахлива трагедія в Україні вже визнана злочином і засуджена національними парламентами Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Парагваю, Перу, Польщі, США, Угорщини, регіональними парламентами та муніципальними органами таких країн як Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Португалія. Найбільше відмовляється від визнання Голодомору як такого і як геноциду — Росія, звинувачуючи Київ у спробі інструменталізувати історію. Позиція Росії, яка не зважає на обґрунтоване бачення більшості західних істориків, відповідно до якого існує суттєва відмінність між голодом, який у ті роки охопив численні регіони Радянського Союзу, і цілеспрямованим масовим вбивством, яке здійснювалося радянською владою в Україні, є очевидною. Ця держава виступає повноцінною наступницею Радянського Союзу, і невизнання з її сторони цих чорних сторінок історії рівнозначне небажанню брати на себе історичну відповідальність.

Не зважаючи на це, українці не втомлюються говорити і наводити беззаперечні аргументи своєї правди – кожен свідомий патріот розуміє, якщо цього не робити зараз, свідомість наступних поколінь легко спотвориться під впливом вигідних комусь свідчень, вони просто втратять свою перспективу. Адже кожна нація, яка прагне бути сильнішою та згуртованішою, насамперед, шукає своє спільне коріння в минулому.

Але незмінною традицією в кожному місті, селищі та маленькому селі стало запалення свічки.

Тому сьогодні, 24 листопада, закликаємо кожного українця залишити на деякий час свої справи і запалити маленький вогник скорботного світла в знак пам’яті про безневинні жертви страшної трагедії українського народу – Голодомору 1932-33 років. Нехай він стане символом об’єднання наших душ…