8 травня Україна за європейською традицією вшановує День Примирення. Цей день в історії українців та людства має неабияке значення. Цьогоріч минає 76-та річниця з того моменту, коли у Європі та на теренах України нарешті погас найлютіший вулкан, якого лише бачила людська цивілізація за всю свою історію. Він залишив по собі тільки зруйновані міста та долі, сльози та відчай, горе і смерть.

Нажаль, багато років навіть після виходу з радянської історичної ідеології ми ще довгий час вшановували 8 та 9 травня як перемогу над нацизмом, злом, тоталітарним рабством. Однак усвідомивши цифри втрат, жертв, сучасне суспільство після стількох десятиліть з моменту капітуляції Німеччини починає розуміти, що ніяка перемога не зрівняється з ціною людського життя, людської трагедії.

Ми, українці, ніколи не зможемо бути виписані з книги воєнної історії світу. І навіть не тільки тому, що українці були активними борцями за свободи та демократії у ті криваві часи, перемагали у лавах радянської, американської, англійської, канадської, французької, польської та і зокрема української повстанської армій. Також українці встановлювали переможні знамена на верхівках нациського Рейхстагу, як Олексій Берест, ставали пілотами-асами як Іван Кожедуб, проголошували відновлення української незалежності, як Тарас Боровець, Ярослав Стецько та Роман Шухевич, приймали підписи про капітуляцію від Японії у 1945-му, як українець Кузьма Дерев`янко. Але найстрашніше, що саме українці вкотре перенесли на собі всі болі і біди війни, адже від початку до завершення, від 1939-го до майже 1945-го, саме на українській землі вирували постріли гармат, бомбардування, насилля окупантів та грабунки, депортації, масові розстріли, руйнації, зникали з обличчя землі цілі міста та села, залишались сиротами мільйони дітей, гинули мільйони юнаків та резервістів, плакали та залишались зі знищеним життям десятки мільйонів дівчат, матерів, дружин і сестер, синів і дочок.

Та виявилось, що і ми, вбиті горем та руйнуваннями українці, були не єдині. Бо скільки такого лиха було по всій Європі, а скільки ще по всьому світу … скільки …

Сьогодні ми низько схиляємо голови перед жертвами та героями цієї війни, вшановуємо пам'ять кожного солдата, який віддав свої сили, доблесть та навіть життя задля того, щоб дарувати свободу іншим, очистити кожен материк планети від антилюдяності та злих прогнилих імперіалістів. Задля того, щоби в Україні, Європі та усьому світі прийшов такий довгоочікуваний мир. Яким би він не був важким, та все ж кращий від будь-якої війни.

Ми констатуємо, що в сьогоднішній час війна знову повернулась на наші українські терени, і ми, українці, знову захищаємо тепер від «рашизму-фашизму» Європу та світ, стоїмо першими на лінії історичного фронту, от тільки вже не з заходу, а з східного кордону. Тож нехай, зокрема у цей день, дух войовничості українських героїв, повстанців та фронтовиків, наших прадідів, підкріпить нашу волю до боротьби, свободи та демократії. І впевнені, що попри все, як і тоді, перемога буде за нами, перемога кожного і одна на всіх.