І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам!
М. Лещенко
У 2026 році День української писемності та мови відзначається 27 жовтня. Україна згадує витоки нашої писемної культури, вшановує преподобного Нестора Літописця. Ми схиляємо голови перед поколіннями українців, які зберегли для нас рідне слово. Українська мова — це не просто шкільний підручник. Це наш ментальний кордон, наш духовний щит і наша найпотужніша зброя.
Сьогодні, 26 жовтня, у читальному залі бібліотеки коледжу здобувачі освіти групи К-11 разом з кураторкою Маріанною Михайлишин, бібліотекаркою Ольгою Михайлишин і викладачкою літератури Оксаною Зборівською поринули в історію українського слова, яке вистояло завдяки Т. Шевченку, Лесі Українці, І. Франку. Вистояло завдяки мільйонам українців, які співали своїм дітям колискові рідною мовою навіть у найважчі часи. А нині за право говорити українською на своїй землі платять найвищу ціну наші воїни на передовій. Мова стала чітким маркером безпеки — паролем, який відрізняє свого від чужого.
Сьогодні саме молодь диктує тренди. Наша мова звучить драйвово в музиці, стильно в соцмережах, авторитетно в науці. Бути українцем і говорити українською сьогодні — це гордість і привілей.
Ведучі — Рудик Вероніка і Дідицький Данило — розпочали екскурс з часів, коли вперше допитливий людський розум створив букви і знайшов спосіб написати ними слова. Згадка про Нестора Літописця як батька української писемності та розповідь про його безцінний внесок у розповіді організаторів. Поринули і в буремні події історії виживання української мови упродовж століть.
А далі звучать пісні, молитва до мови і поезія. Читці в строкатих вишиванках: Баранська Анастасія, Мельник Захарій, Залуцький Андрій, Баран Юлія, Білолах Артем, Афінець Максим, Магмет Софія, Каланін Роман, Процик Євген, Ульянич Катерина, Дуда Максим, Гуменюк Артем — і «слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки, праведні душі поетів».
Отож, згадаймо відому історію про Вавилонську вежу. Будівничих об’єднувала спільна мета й одна мова, вони працювали злагоджено і вміло. Коли люди перестали розуміти одне одного, робота припинилася.
Здобувачі освіти ще раз засвоїли істину, що вільна й незалежна Україна переможе і процвітатиме лише тоді, коли ми будемо об’єднані спільною метою і материнською мовою. Якщо ні, то довіку виживатимемо в руїнах.
Плекайте наше слово, очищайте його від суржику, не бійтеся помилятися, якщо ви тільки переходите на українську в побуті. Кожне ваше слово рідною мовою — це внесок у нашу спільну велику Перемогу.
Бажаю вам, студенти та колеги, невичерпної любові до рідного слова, натхненного освітнього процесу та віри у наше гідне завтра. Пам’ятаймо: у мові — наша сила, і в ній — наше майбутнє!
Слава українському слову! Слава Україні!
