20 травня у затишній читальній залі бібліотеки з нагоди 150-річчя від дня народження Василя Стефаника відбулася година пам’яті «Син покутського краю». На ювілейній експозиції серед квітів і вишиванок представлено портрет неперевершеного майстра, видання письменника, публіцистичні матеріали.
Звучали уривки з творів та відгуки викладачок літератури (Оксани Зборівської, Ганни П’єнтак, Олександри Бойко) і студентів групи Сп-11М. Лунали поезія, музика й багато влучних слів сучасників про видатного новеліста.
Навчальне відео й мультимедійна презентація допомогли студентам візуалізувати життєвий шлях і сюжети неповторного експресіоніста. Викладачки літератури деталізували образ Василя Стефаника. Хотілося донести те, що вмів він торкнутися почуттів людських, мотивувати: «Кажуть, я песиміст. І все те страшне… писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалися. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі – то це оптимізм». Власне, про великий гуманізм Василя Стефаника декламувалися й вірші Надією Сорокою і Денисом Соколовським: «Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить».
Ганна П’єнтак наголосила: «Перечитуючи Стефаника, оглядаючи подумки нашу історію, переконуємося, що щедро, занадто щедро грубе полотнище української історії вишите кам'яними хрестами недолі».
Олександра Бойко влучно підкреслила: «Любов Стефаника до русівської колиски на дужих плечах горбів, де народжувалося, виростало і вибухало на весь світ могутнє письменникове слово, переростала в велику любов до Великої України».
На згадку про зустріч студенти отримали листівки про Василя Стефаника і зробили спільну світлину.