28 квітня Україна згадує трагічні для нашої нації події – операцію «Вісла», яка поклала край існуванню української громади на Закерзонні.
Злочинні дії комуністичного режиму Польщі у післявоєнний період обговорили студенти групи К-21 під час години спілкування «Операція «Вісла»: злочин проти людяності».
Про причини виселення українців із Закерзоння розповіла Вікторія Кукурудза. Вона наголосила, що виселення українців зі своїх етнічних земель почалося 1944 року. Тоді між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення було підписано угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі. 28 квітня 1947 року розпочалася операція комуністичного режиму Польщі проти етнічних українців, яка полягала в насильницькій депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини і західної Бойківщини
Офіційним приводом до початку операції «Вісла» стала смерть 28 березня 1947 року в бою з УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського, після чого Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії ухвалило рішення про проведення акції. Для її реалізації створили спеціальну оперативну групу «Вісла», до складу якої входило близько 21 тисячі військових. 28 квітня 1947 року Президія Ради міністрів Польщі запустила операцію “Вісла”, про хід якої розповіла Христина Корпач.
«На 29 липня 1947 року, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чоловік, убито 655 чоловік, заарештовано 1466 членів українського руху Опору» - наголосив у своїй доповіді про наслідки акції Арсен Дзюбак.
Комуністи діяли у «кращих традиціях» тоталітаризму, коли немає людини – немає проблеми. Так згуртованих, активних українців було вирішено розпорошити в глибині Польщі. Не дарма розселяли їх далеко від кордону та ще й не більше як по 3 родини в одне поселення. Українців не просто хотіли асимілювати з поляками, але й перервати всі зв’язки між ними самими.
Акція «Вісла» - трагедія для нашого народу, для нашої нації. Цілі громади українців, які могли розвиватися, зберігати традиції і культуру, просто розкидали по різних територіях, розділили і ослабили.
Чи повинні ми забувати про це? Звісно, що ні. Це своєрідний геноцид, коли вбивали не тіло, а дух українців – господарників, які жили роками у своїй хаті на своїй землі. Проте і такі дії не зламали українців, які добре пам’ятають своє коріння, спілкуються між собою, в черговий раз показуючи, що українська нація – сильна і що її не зламати.