У нашому гуртожитку відбулася тематична зустріч, яка об’єднала студентів різних груп і курсів. Ми зібралися, щоб поговорити про Україну, війну, наших захисників та їхні родини. Це була не просто розмова — кожен мав можливість замислитися над тим, якою ціною сьогодні виборюється свобода нашої держави.
Під час зустрічі говорили про людей, чиї життя назавжди змінила війна, про втрати, біль родин та силу тих, хто продовжує жити й боротися попри важкі випробування.
Особливо важливими стали особисті історії наших студентів. Чічка Владислав поділився історією свого батька, який загинув на війні у 2026 році. Йому було лише 42 роки. Ця розповідь дала можливість усім присутнім відчути, наскільки близькою та реальною є війна для українських сімей.
Своєю історією також поділився Русин Віталій. Він розповів про чоловіка своєї сестри, який загинув на війні, так і не дочекавшись народження своєї дитини. За цією історією — біль цілої родини та життя, яке мало тільки починатися.
Сопотніцький Дмитро розповів про свого батька, який отримав важке поранення на війні та втратив руку. Його історія нагадала всім присутнім, що навіть ті, хто повертається додому живим, часто назавжди залишають частину свого здоров’я та життя на війні.
Особисті розповіді студентів зробили зустріч особливо щирою та емоційною. Адже за словами «війна», «захисник» чи «втрата» стоять конкретні люди, сім’ї, діти, батьки та друзі. Це історії наших земляків, знайомих і близьких, які неможливо просто прочитати в новинах і забути.
Ми говорили про те, наскільки важливо підтримувати родини військових, пам’ятати загиблих та з повагою ставитися до тих, хто захищав і продовжує захищати Україну. Також згадували про цінність звичайних речей — можливості навчатися, спілкуватися з друзями, бути поруч із рідними та будувати плани на майбутнє.
Зустріч стала нагадуванням про те, що пам’ять починається з особистих історій. Коли ми слухаємо одне одного, ми краще розуміємо ціну свободи та те, наскільки важливо залишатися людяними й небайдужими.
Такі заходи об’єднують студентів різних курсів і груп, допомагають підтримувати одне одного та зберігати пам’ять про тих, хто постраждав від війни.
Ми пам’ятаємо. Ми слухаємо. Ми не забуваємо. І віримо в мирне майбутнє України.
